Будинок літераторів імені Василя Еллана-Блакитного — місце сутички за титул «короля більярду»
Сірий непоказний будинок № 4 по вулиці мистецтв (колишня вулиця Червонопрапорна) був побудований ще в 1912 році за проектом двох відомих архітекторів Володимира Покровського і Петра Величка.
Дана будівля призначалася для музею церковних старожитностей і єпархіальної бібліотеки.
У 1920-х роках в ньому розмістився Будинок письменників імені Василя Блакитного.
До смерті господаря Василя Михайловича Еллана-Блакитного (помер на 32-му році життя від хвороби серця в грудні 1925 року) — українського письменника й громадського і революційного діяча, в його будинку постійно збиралися друзі і товариші по «літературному цеху» і частим гостем у нього був видатний поет-футурист Володимир Володимирович Маяковський.
З ім’ям останнього пов’язана цікава історія з «обмиванням» більярдного столу.
Багато українських письменників тих років були завзятими гравцями в більярд і завсідниками Будинку Блакитного, тому збиралися зробити більярдну в підвалі будівлі і поставити там великий кабінетний більярд.
Такого столу ніде не було можливості дістати і тоді свою допомогу запропонував Володимир Володимирович Маяковський, який на той час сидів, як говорилося, «на декохті» (тобто «на мілині»). Щоб вийти зі складного фінансового становища, відомий поет вважав за краще продати свій домашній більярд Харківським колегам.
«Більярд Маяковського був добре відомий в колах більярдистів Харкова і Москви — відмінний, вищого класу, здається Лейпцизької марки», — описує знаменитий більярдний стіл Юрій Смолич у своєму «Рассказе о непокое».
15 січня 1924 року Маяковський привіз до Харкова свій більярд і особисто стежив за його встановленням в письменницькому будинку. Це було проявом турботи майстра про свій «інструмент», на якому йому ще не раз доводилося грати під час частих візитів до першої столиці Радянської України.
Спочатку ніхто з літераторів не наважувався змагатися з Маяковським, оскільки всі вважали, що це безперспективана справа, адже Володимир Володимирович прославився не тільки як видатний поет, але і як справний більярдист! Перший кий по всьому союзу закінчував партію, так би мовити, «з кия» (клав вісім куль в лузу, не надаючи противнику право на удар).
Маяковський завжди давав фори противнику в чотири кулі.
І після довгих роздумів, з числа всіх присутніх, вийшов відомий український поет Майк Йогансен, взяв кий і сказав приїжджому футуристу: «Так на так, Володимиру Володимировичу». Варто уточнити, що Йогансен володів запальним характером, був фігурою ексцентричною і дуже різнобічною. Однією з цих сторін була слава кращого більярдиста Харкова.
Маяковський вважав такий випад дещо зухвалим і у відповідь запропонував принизливу умову — грати «на пролаз», тобто той, хто програв повинен пролізти на животі під більярдним столом, декламуючи щось. Напружений Йогансен прийняв таку умову.
«Дуелянти» домовилися грати дві партії — з чергуванням першого кия незалежно від виграшу. У разі нічиєї пропонувалося грати «контру».
Першим починати випало Майку і він розбив партію «з кия». Другу партію аналогічно розбив Маяковський. Переможця мала визначити «контра». І у Володимира Володимировича була тактична «фора» — йому належало право першого удару, оскільки попередню партію завершив він.
Почалася фінальна партія.
Цим шансом не забув скористатися Майк Йогансен. Однак була одна трудність — покласти «з кия» вісім куль, коли на полі залишилося дев’ять, неможливо. Єдиний варіант, це розігнати кулі по бортах і затягнути тим самим гру на відіграшах. Проте Майк не встояв і легенько заштовхнув три кулі, які були біля луз. Четвертий «цмокнув» лузу і викотився назад.
А далі пішла напружена гра на відіграш. Партія затягнулася, і глядачі підняли гомін, який припинив збурений Йогансен: «Кому не подобається, може забиратися! Але прошу не заважати!». Партнера підтримав Маяковський: «Так, товариші, давайте… серйозно…” Йогансен закатав ще три кулі. Правда, сьома ткнулася в борт і стала прямо під удар противника, якому залишалася одна куля до перемоги. Позиція кулі була не з простих і Маяковський, ретельно прицілившись, вдарив щосили.
«Металевий “стук”: куля — восьма! — вдарилася в мідну дужку над лузою, підскочив і … впав на підлогу. По більярдній прокотився рев. Аут! Випав “свій”. Маяковському виставити штрафний: тепер у обох по шість», — описує «більярдну дуель» Юрій Смолич.
Через дві хвилини після аута і декількох взаємних відіграшів, Йогансен поклав дві кулі і вийшов титулованим «королем більярду». Маяковський, потрапивши на свої ж принизливі умови, поліз під стіл, читаючи напам’ять Пушкіна і… застряг. Його незабаром витягли після визнання Йогансена “королем”.